Неділя, 20 серпня 2017
Останні новини
Валериан и город тысячи планет: ФИЛЬМ СМОТРИТЕ ЗДЕСЬВалериан и город тысячи планет смотреть Бабушка легкого поведения онла: ФИЛЬМ СМОТРИТЕ ЗДЕСЬБабушка легкого поведения через торрент Білий дім оприлюднив стенограм: Прес-служба Білого дому опублікувала стенограму розмови, що Стали відомі обличчя Правого с: В соціальній мережі «Вконтакте» в групі Правий сектор з’явил «Правий сектор» між грошима та: Рух «Правий сектор» прийнято називати «новоствореною організ Кличко без ретуші: щоденник у : На сайті наймасовішої німецької газети-таблоїду Bild уже два Німецький блогер Кличко: У вівторок “Українська Правда” опублікувала розлогий ком Сто перше нагадування Яценюку:: “Офіційна опозиція” давно уже вичерпала кредит довіри, т Яценюк розповів про плани і ре: Конституційна реформа, яку ініціюватиме опозиція і під яку з Єдине для всіх правове поле — : Остання парламентська сесія — це черговий симптом не тіл

Спілкування (37)

Цей розділ відображує думки громадян про ті, або інші значимі події в Україні і про те, що потрібно змінити в країні задля добробуту

Рух «Правий сектор» прийнято називати «новоствореною організацією”, але це, звичайно ж, не так. Новою в ньому є хіба, що назва (та й та походить від фанатівських груп, які на стадіонах таким чином відрізняють себе від ультралівих ультрас). В принципі, більшість її функціонерів нам добре знайомі, оскільки вони входять до організацій, що функціонували на українських теренах десятки років. І що саме цікаве, практично всі вони в своїй роботі перетиналися із Службою безпеки, що в принципі й не дивно: в більшості країн всякі ультра-рухи традиційно використовуються спецслужбами для прямого чи таємного вирішення незаконних питань незаконними методами. Ну а в пострадянських умовах України бути радикалом і не співробітничати з МВС чи СБУ неможливо було аж ніяк.
Зробимо відступ і нагадаємо етапи становлення деяких складових “Правого сектора”. Зокрема УНА-УНСО. На рахунку — малоефективні, але резонансні акції: штурми Севастополя, поїздки в Придністров'я, пісня “кому в УНСО, кому в менти”, і газета “Замкова гора” зі статтями Артеменка про метальні ножі. Давайте подивимося, кого обирають від цього об'єднання в депутати? Пам'ятаєте такі прізвища, як Тима, Вітович і Коваленко? Їх легко було вирахувати в залі парламенту, бо на пленарні засідання наші герої приходили в камуфляжах. Ну і де вони спливли в 2004-му? Перші два опинилися в орбіті Медведчука (що вже якби натякає на співробітництво таємне), а третій — нині лідер партії “Соціал-православна асамблея слов'ян – влаштовував під темники акції: маршував під стягами з СС-івською символікою, проклинав “ж-дів” і тому подібним чином дискредитував Ющенка. Що, звичайно, є ознакою співробітництва явного. Потім, правда, з партії за провокаторство виключили її ідеолога Корчинського, який створив уже зовсім гапонівське “Братство”. Чи не багато провокаторів серед керівництва, і від всіх вони вичистились — ось в чому питання. Тим більше, що до Корчинського ми ще повернемося.
“Тризуб” часто пов'язують із тернопільським політиком Богданом Бойком — теж поміченим в кампаніях проти кандидата Ющенка 2004-го, разом із тим же Едуардом Коваленком та комічним Романом Козаком (пам'ятаєте “ваша дружина — американка)? Хтось же мав координувати діяльність цих всіх технічних кандидатів? Не кажучи про дивну поведінку “Тризубу” під час акцій “Україна без Кучми”, де цих націоналістів було протиставлено тодішньому майданові. «Хлопці-тризубівці» люди прості: куди їх скаже командир іти, туди вони й підуть. Командир скаже, що на Майдані друзі — вони його підтримують. Скаже, що вороги — підуть воювати. А хто ж та людина, що віддає накази командирам? Прийняття рішень тут непублічне, керівництво непрозоре, і не тільки тут.
Ну аякже згадувати “Патріот України” і не згадати того ж Корчинського, і організований ними явно провокаційний з'їзд російських націоналістів у Києві, причому — на Банковій вулиці. Візит “Північного братства” разом з одіозним Хом'яковим (зараз у себе на Батьківщині відбуває термін) і нинішніми “васильківськими терористами”. До речі, про тероризм і ще одну організацію - “Білий молот”, ряд лідерів якої знаходяться зараз під слідством за цілком побутові злочини, зокрема Baxнiй за хуліганство. Що фактично робить їх заручниками слідчих та суддів, які можуть випустити цих людей на волю, а можуть і закрити до тюрми, що робить цих польових командирів однозначно вразливими. До того ж “Білий молот” - це переважно вуличні хулігани і борці за “білу расу”, який-небудь слідчий просто може показати пальцем на “Беркут”, сказати, що там інородці, і цього буде достатньо, щоб стимулювати бойовика. В принципі з усієї країни йдуть повідомлення, що таким чином (через закриття справ) вербують найбільш бойове крило “тітушок”, і зрозуміло, що деяким силам цікаво було б поповнити таким чином лави конкурентів. Залишається тільки подумати, кому це вигідно? Ну не може ж бути так, що такі різні структури (під час “України без Кучми” УНСО навіть серйозно конфліктувало з “Тризубом”) раптом стануть діяти настільки синхронно? Це ж так само неймовірно, як потрапляння їх лідерів в один виборчий бюлетень 9 років тому! Залишилося тільки подумати, кому це може бути вигідно?
Олександра Якименко ми виключаємо одразу. Він просто безвольний ставленик Януковича-молодшого і колишній охоронець Януковича-старшого, просто поставлений в спецслужбу “на князювання”. Але при цьому на світі існує декілька голів Служби безпеки України, які працювали в ній достатньо довго, і потенційно могли б перейняти контроль над нашими ультраправими організаціями. Методом виключення відкидаємо вже не молодих Марчука та Деркача, які не демонструють останнім часом якихось політичних амбіцій. Потенційно в укріпленні ультраправих бригад мав би бути зацікавлений Наливайченко, однак у нього немає ні ресурсу, ні достатніх навичок для такої масштабної операції. Це — продукт суто ющенківської епохи, який перед керуванням СБУ віддавав перевагу виставкам про голодомор та проведенням футбольних турнірів імені Шухевича. Ще одна людина, яка була б зацікавлена в слухняній армії бойовиків — це Турчинов, який останнім часом якось загубився на трибуні Майдану. Однак утримувати цю армію треба за певні гроші, які наш пастор хоча і має, проте, розстається з ними нелегко.
Зате кандидатура Хорошковського підходить для цього ідеально. Він має гроші, він розставив своїх людей в спецслужбі і його натяки про “повернення 2015 року” однозначно свідчать про президентські амбіції. Щоправда, зараз боротьба за вичищання “хорошковських кадрів” у спецслужбі більше нагадує вичищання усіляких троцькістів в 1937-му році (варто згадати, що й сам Якименко на кар'єрному шляху “з'їв” начальника головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Володимира Рокитського, якого вважали креатурою Хорошковського), але їм зараз є куди йти, і чим займатися. Наприклад, іти до Льовочкіна в “Нову Україну” і уже звідти керувати своїм “правим сектором”.
Тому, що по суті своїй київський Майдан має багато чого подібного до вергілієвої “Енеїди”: троянці б'ються з рутульцями, а боги дивляться на цю всю “батрахоміомахію” і роблять ставки. Українська політика складніше тільки тим що за поєдинками “Беркуту” й “Правого сектора” стежать не тільки вітчизняні фінансово-політичні групи, а ще й російські олігархічні клани, в яких команди Путіна і Медвєдєва вибрали собі сторону до вподоби, і спостерігають за нею, наче з трибуни стадіону. Іноді наші “боги”, захопившись, наносять удари і одне одному, і тоді летять голови високопосадовців. Таким чином летить голова Льовочкіна, але як помсту все ж таки продавлює відставку Азарова. Однак шанси повернутися на місце голови АП для нього втрачені. Ідея Льовочкіна подавити протести методом політтехнологій і сварок в рядах мітингувальників менш симпатична Януковичу ніж ведмежа напористість Клюєва, який з задоволенням розмазав би тих мітингувальників танками. Вернутися в політику він може тільки з новим президентом, і проект “Нова Україна” - це фактично передвиборчий штаб Хорошковського.
Залишаються, правда, питання про рейтинги, які у нього невеликі, однак і влада, і опозиція робить все для того, аби понизити рейтинги власні. Два самих рейтингових опозиційних політика — Кличко і Тимошенко фактично вибиті з боротьби: Тимошенко в ув'язненні, а для “резидента ФРН” Кличка вже підготували персональне законодавство про недопущення до виборів. Популярність Яценюка, Турчинова та Тягнибока не настільки й велика, щоб не спробувати. Тим більше в суспільстві є запит на створення помірковано-проросійського проекту на місці зниклої “Сильної України” Тігіпка. Немає сумнівів в тому, що політтехнолог Грановський вже не раз познайомився з результатами Сергія Леонідовича на минулих перегонах і підтвердив, що шанси є.
За великим рахунком, нинішній “Правий сектор”, як фактор, що примусить Януковича піти, цікавий не тільки Хорошковському і те, наскільки Валерій Іванович зараз контролює радикалів, знає тільки він. Ми можемо припускати це з більшою або меншою долею вірогідності, виходячи із значних обсягів фінансування ультрарадикалів та їх зав'язкою на вітчизняних силовиків. Зі свого ж боку рух “МИ — НАРОД” закликає в ситуації що склалася не йти за людьми, що намагаються монополізувати народний протест, тому що кінцеві цілі їх можуть кардинально відрізнятися від проголошуваних. Лише пряме народовладдя здатно змінити країну.

Німецький блогер Кличко

Автор Четвер, 06 лютого 2014 15:56

У вівторок “Українська Правда” опублікувала розлогий коментар про блоги одного з лідерів теперішньої української опозиції Віталія Кличка, які той веде на інтернет сторінці німецької газети “Більд”. Газету “Більд” навряд чи можна віднести до  провідних  інтелектуальних газет Німеччини.  Незважаючи  на німецьку ґрунтовність, поліграфічну якість і лоск це, за своїм форматом, скоріше ілюстрована газета, тобто так звана “бульварна” газета.  Блог адресно “заточений” під специфічну аудиторію газети і, правду кажучи, під специфічний контингент німецьких шанувальників бренду “Кличко”. Ніде правди діти -  це люди, яких політика цікавить все ж таки набагато менше аніж репортажі з поєдинків, тренувань, ставки тоталізаторів, німецьке пиво, Kinder Chocolate, та плітки про особисте життя кумирів, чи то естрадних, чи то спортивних ...

Цікаво що стаття анонімна, тобто ніким не підписана. Знаючи що “Українська Правда” часто залучається до всіляких складних політичних ігор та піарівських викрутасів, можна припустити, що метою цієї статі аж ніяк не є пропаганда літературних досягнень Віталія Кличка в німецькомовній блогосфері, а щось більш хитромудре і більш далекосяжне. При уважнішому огляді написаного стає зрозуміло, що ново виявлені блоги авторства нашого провідного боксера і перспективного політика своїм змістом чомусь майже дослівно ілюструють претензії, які час від часу озвучуються до нього прихильниками Президента нинішнього, котрий як відомо сам вельми активно збирається боротися за збереження цього звання за собою ще на шість наступних років.

 

А ці претензії вже всім відомі і неодноразово озвучені і газетами, і депутатами, і всілякими інтернетівськими коментаторами та тролями. В передостанньому абзаці статті анонімний автор статті пише прямо “Розповідаючи про Німеччину як "другу батьківщину" та власну сім'ю в Гамбурзі, Кличко намагається привернути ще більше уваги читачів. Але такі відвертості зіграють погану службу Кличку в Україні - з огляду на план адміністрації Януковича не допустити його до виборів.”

Описи життя в Німеччині, згадки про постійні чартерні перельоти, описи про перебування у США в Флориді... Анонімний автор статті називає нотатки Кличка цікавими і вони дійсно будуть дуже цікавими для Портнова і для всіх інших, які в Януковича завідують юстицією зараз чи завідуватимуть нею трохи пізніше. Кличко підтверджує в цих блогівських статтях  своє багатолітнє перебування за межами України, згадує свої зарубіжні фірми.

В одному із відгуків на цю статтю розхвильований автор коментаря просто волає — “А Кличко виявляється не лідер — він лише Чемпіон”. Бо дійсно бути чемпіоном ще замало для того аби стати лідером народу. Дійсно Кличко для багатьох виглядає симпатичніше аніж його колеги - конкуренти по опозиції. Але з читання отого звіту про Кличкову німецьку блоготворчість мимоволі ставить питання — а де ж тоді закінчується Кличкова простота та наївність, а де починається звичайнісінька політична неадекватність і, вибачте за слово, просто дурість? Адже Кличко протягом двох місяців протестів потратив безліч дорогоцінного часу аби написати в блогах газети “Більд” звичайнісінький донос на самого себе, про те що він регулярно і разом з сім'єю буває і перебуває на території Німеччини, що в нього достатньо грошей аби це все “бування та перебування”, регулярні перельоти туди й назад та все інше  відбувалося по найвищим тамтешнім стандартам. Притому Кличко прекрасно знає наміри адміністрації Януковича не допустити його до виборів, знає про відповідну поправку до Податкового кодексу, яка дозволяє це зробити. Добре — Кличко і його партія проґавили цю поправку і навіть самі за це проголосували, але чи ж варто продовжувати подібні дурниці далі ?

Таке враження що ці нотатки пишуться Кличком, чи тим хто пише їх доброю німецькою мовою для нього і замість нього, спеціально для того аби теперішній владі було легше зняти його з виборчих перегонів. Якщо чесно то дивність позиції Кличка підтверджується фактичною нелогічністю його вимог проведення негайної конституційної реформи та повороту-перевороту до стану так званої конституції 2004 року, тобто відомої “конституції Медведчука, Кучми Мороза”. Не вникаючи в конституційні нюанси слід все ж таки запитати — невже Кличко своїми силами добивається перетворення посади, на яку він претендує в щось на манір статусу шлюбного генерала, який нічого не може зробити, але за все зобов'язаний відповідати? А яким чином Кличко тоді виконуватиме все те, що він наобіцяє українцям під час виборчої кампанії. Якби там не ставилися до Тимошенко, але вона в цьому питання виявилися більш послідовною - вона звернулася до своїх однопартійців аби ті не надто наполягали на обмеженні повноважень аж до фактичної ліквідації посади Президента. Тобто Тимошенко підтвердила свої серйозні наміри добиватися поста Президента і використовувати повноваження цієї посади у своїй політиці.

То можливо Кличко та олігархи які стоять за його спиною просто не збираються приймати участь в цій кампанії і добиватися чогось реального? Можливо Кличкові відведена місія просто відтягнути на себе значну кількість голосів українських виборців, а потім залишити їх розчарованими і озлобленими для чергових безплідних протестів і повторного приходу до влади Януковича або якихось інших пройдисвітів які тим всім скористуються. Відсутність зрозумілої логіки та послідовності у політичній активності Кличка останнім часом стає вельми помітною. А можливо цією нелогічністю приховується негарна логіка тих які зараз маніпулюють самим Кличком і намагаються через нього маніпулювати іншими українцями та Україною в цілому?

“Офіційна опозиція” давно уже вичерпала кредит довіри, тому їй варто спочатку подумати, аніж оголошувати якісь плани. Тому що протест давно вже набуває більших масштабів і ставить перед собою значно більші вимоги ніж ті, які декларують “опозиційні речники”. Тим більше анекдотично, коли від імені Майдану говорить Яценюк. Той самий Арсеній Петрович, який на трибуні Майдану більше нагадує клоуна, ніж політика, закликаючи якусь “кулю в лоб” і демонструючи нікчемні і ораторські, і організаторські здібності, не кажучи вже про нездатність відповідати за свої слова. “Наш лідер — це НАРОД” - пафосно сказав він, очевидно розраховуючи на красиву телекартинку. Але коли НАРОД сприйняв його слова буквально, і пішов штурмувати вулицю Грушевського, чомусь змінив свою позицію на діаметрально протилежну, намагаючись повернути колону назад. За що й був посланий народом дуже відверто і дуже далеко.

 Тепер Яценюк, що не може не помічати, як тане його рейтинг, намагається позиціонувати себе як лідера того самого народу. Він не одинокий в цьому плані: наразі максимально активізувався величезний спектр кабінетних київських революціонерів - від Гриценка і до Порошенка. Власне кажучи, нічого нового вони запропонувати не здатні, але вони готові голосно ретранслювати гасла вулиці, вдаючи таким чином з себе її вождів. Але який в цьому смисл? Від всіх майданних вождів навчений гірким досвідом народ чекає тільки одного — чергової зради. І, здається, буде навіть засмучений, якщо випадково її не дочекається.

 Тому що гасла, озвучені Яценюком фактично нездійсненні в форматі того “конструктивного протистояння”, яке проводить опозиційна трійця і яке швидше нагадує закриті від народу торги. Те, що на перемовинах не стільки обговорюють капітуляцію режиму, скільки ціну співпраці з цим режимом, підтверджує і неймовірної сили істерика, влаштована тим же Турчиновим у відповідь на пропозицію розширити склад переговірників за рахунок “Правого сектору” та афганців — опозиції хоч і неоднозначної, але при тому й позасистемної.

 Про які трансформації говорить Яценюк в інтерв'ю 5-му каналу, про яку “політичну стабілізацію”? Адже переговори йдуть з людиною, яка по суті і є головним дестабілізуючим чинником в державі! Яка може бути “демонополізація” в країні, де все монополізовано однією сім'єю, яка продемонструвала свою здатність убивати людей, аби не поступитися крихтою своїх статків? Яка може бути заощадлива енергетична програма в країні, де ще не забулися афери з “Росукренерго”, і де статки газових монополістів прямо залежать від кількості спожитого газу? Про яку люстрацію суддівського корпусу і подолання корупції можна говорити в країні де прикрита судами корупція є суттю функціонування всієї державної машини? Ми вже не питаємо, чому із вимог опозиції зникли питання про відповідальність силовиків? Всі соціальні мережі переповнені персональними даними “беркутів”, причетних до насильства і тортур — про них нічого не відомо тільки міністру Захарченку і опозиціонеру Яценюку. При тому, що суд потрібен навіть для винних, бо самосуди, до яких вже йде, будуть значно страшніші.

 Арсеній Яценюк начебто достатньо розумна людина, щоб розуміти, що в нинішньому форматі української держави вирішити ці проблеми неможливо. Такі його заяви — однозначна демагогія, своєрідна димова завіса, якою прикривається або повна безпорадність цього політика, що втратив контроль над НАРОДНИМ протестом, або ж це набивання собі ціни перед торгами із владою. Ні один ні інший випадок для НАРОДУ сьогодні неприйнятний.

 Таким чином, рух “Ми- НАРОД” ще раз підкреслює своє засудження будь-якого представництва від імені повсталих людей. Протест, який розгорається знизу, неможливо контролювати адміністративними методами “зверху”. Тим більше, що загалом ніхто не уповноважував Яценюка представляти Євромайдан, і, можливо, більшість людей, що вже два місяці мерзнуть в центрі Києва не дуже схвально ставляться до цього “перемовника”, такого зручного і майже кишенькового для Януковича.

 Тому вважаємо за доцільне нагадати Арсенію Петровичу, що фактично він не має зараз ніякого впливу на широкі НАРОДНІ маси, і всі підписані ним кулуарно з Януковичем документи будуть мати не більшу юридичну силу, аніж “закони” від 16 січня. Єдиний шанс для нього (та й для інших старожилів майданової трибуни) зберегти своє обличчя — це спускатися з Липок на Майдан, бути з НАРОДОМ вже ж не менше часу, ніж з Януковичем, питати у нього поради і — головне — бути з ним щирим. НАРОД нагадає вам ваші ж призабуті вимоги: і про покарання терористів 30-го листопада, і про євроінтеграцію, і про вибори в Києві, і про конституцію-2004, і про те, скільки років має отримати Ахметов і про багато чого іншого. І про те, що його не стільки цікавить переформатування парламенту, скільки питання, яким чином буде здійснений контроль над Януковичем перед президентськими виборами: достатньо буде на нього одягнути електронного браслета, чи таки знадобиться пару рот конвоїрів. Що ми маємо замість цього? Маємо вже перших регіоналів на трибуні Майдану, які замість того, щоб на колінах просити вибачення, займаються демагогією. Якщо так буде тривати і далі, НАРОД викине на смітник таких “революціонерів” і обере собі інших. Дивно, але Арсеній Петрович цього, здається, не розуміє.

Остання парламентська сесія — це черговий симптом не тільки нездатності опозиції реагувати на виклики часу, але й просто бачити ці виклики. Або ж — нездатності до складної, психологічної, парламентської гри. Тому що може для рейтингу і потрібно мати мітинговий імідж, але для політичних ігор цього явно недостатньо. Цього вже навіть недостатньо для того, аби керувати протестами на Майдані та Грушевського, які давно вже діють автономно, і на яких рейтинг лідерів опозиції все більше і більше наближається до рейтингу самого Януковича. Здавалося б, самий час піти в рішучий бій, але..

Чи втратив від парламентських рішень щось Президент? Ні, швидше здобув. Заміна прем'єра планувалася в команді Віктора Федоровича давно, а опозиція лише дала для цього чудову нагоду одночасно ще й виставити Януковича “миротворцем”. Диктаторські закони відмінено (частково), але натомість прийшли закони, які фактично узаконюють взяття людей в заручники. Тим більше, що тактика заручників показала свою більшу ефективність у порівнянні з тактикою залякування.

Дивимося з іншого боку: чого досягла опозиція? Та в принципі нічого, вона навіть не змогла запобігти кнопкодавству під час ухвалення законів. Колись внесення до регламенту положення про переголосування у випадку голосування за іншого кандидата подавалось як неабияке досягнення опозиціонерів. Нині ж Лесю Оробець, яка кинулась зупиняти кнопкодавів просто побили її ж колеги — депутати з більшості, ніхто й не заступився.

Крім того, великий мінус опозиції — відсутність до цього часу адекватних вимог, які до того ж лежали б у правовому полі. У відповідності до чинного законодавства, президент може піти з посади лише у чотирьох випадках: за власним бажанням (в ситуації з Януковичем це швидше “чорний” анекдот), за станом здоров'я (нежить, що став топ-новиною в країні на це не тягне), через процедуру імпічменту (вона у нас так само нереальна, як і, наприклад, референдум) та у зв'язку зі смертю (хоч її і пророкують наші мольфари, але якось безрезультатно). Всі інші спроби усунути Віктора Федоровича від влади будуть по суті своїй заколотом із мало прогнозованими наслідками. Навіщо це потрібно Кличку, Яценюку, Тягнибоку і Порошенку, який “то виринає, то потопає” на сцені Майдану? Та для того ж: підняти свій рейтинг, який серед протестуючих вже наближається до нуля. Янукович не дурний, і залишив всім учасникам ганебної сесії якусь шпаринку для виправдання: опозиції ефемерне скасування законів, комуністам — заборону на реабілітацію УПА.

Тим більше, що у опозиційної чи то трійки, чи то четвірки немає відповіді на багато питань. Мова йде не тільки про те, як вони бачать механізм відставки президента в нинішніх умовах. Прийти й проголосувати голосами меншості, і щоб Кличко в порожній залі прийняв присягу, як це колись робив Ющенко? Але це буде відвертий балаган. Тим більше навіть незрозуміло, кого ж ця група бачить опозиційним кандидатом. Легендарна фраза Яценюка про те, що “лідером є народ” свідчить лише про те, що трійка ненавидить одне одного не менше, аніж Януковича. А тут ще на обрії вигулькнув Порошенко...

Тепер же інше: а чому не можна було використати потенціал парламенту для м'якого усунення президента від влади? Шляхом повернення до Конституції 2004 року, чи будь-якому іншому способу обмежити його повноваження до 2015 року, коли й відібрати його владу законним шляхом? Ми ж бачили на останній сесії і позитивні моменти. Януковича, який прибіг до Верховної Ради, яку він ігнорував місяцями. Відвертий страх президента перед виходом з-під контролю парламенту. Ми бачили групи регіоналів, які відкрито висловлювали незгоду з лінією фракції. Врешті решт ми бачили, що за деякі рішення голосувало понад 360 депутатів — достатньо, щоб почати бодай повертати назад нашу Конституцію. Ця переломна ситуація була проігнорована опозиційними фракціями, які свідомо передали ініціативу в руки Президента.

Оці півсотні народних депутатів, бунт яких начебто приїхав придушувати Янукович — з ними була проведена якась роботи? З ними та їх спонсорами? Може, їм було щось запропоновано від опозиції за правильне голосування, чи знайдено якийсь компроміс? Ні, нічого такого не робилось і вони під “аргументами” президента проголосували, як треба. Опозиція не може контролювати навіть власних” тушок”, що їй братися до фракції ПР...

Пояснення такій дивній поведінці фракцій Кличка-Тягнибока-Яценюка може бути тільки одне: вони вже наперед приготувалися до конфлікту "внаслідок неприйняття закону про амністію", що дозволило б їм і далі перебувати на хвилі народного гніву. Втративши ініціативу, вони заговорили про імпічмент, щоб хоч якось пояснити свою нелогічну діяльність. Такі дії по суті своїй все більше маргіналізують вождів опозиції, все більше відривають їх від реальних запитів народу. В той же час позиція руху “МИ — НАРОД” залишається найбільш конструктивною: максимальне обмеження президентських повноважень і проведення прозорих і демократичних виборів. Тільки передачею влади в правовому полі ми можемо забезпечити країну від громадянського конфлікту чи від спокуси вибирати собі “президентів” мало не в кожному селі. Ланцюгова реакція, яку потягне за собою будь-яке не правове рішення потягне за собою лише ескалацію насилля, а заклики до негайного повалення влади — від лукавого.

Наші партнери